Меню сайту

Фото м.Почаїв


Почаїв - назва цього маленького волинського містечка відома далеко за межами України. Особливо дороге воно християнському серцю. Власне тут знаходиться Свято-Успенська Почаївська Лавра, її бані переливаються золотом на тлі голубого неба, за декілька кілометрів вказуючи прочанам дорогу.

Почаївська Лавра

Цікава й багата історія цього святого місця, її початок за традицією відносять до XIII століття, коли після навали Батия на Київ печерські ченці потягнулись на Волинь, де густі ліси й міцні стіни Кременецького замку обіцяли захист від ворога. Облюбувавши собі сухі піщані печери на схилі гори, ченці поселились тут, назвавши місце Почаєвом в пам'ять про річку Почайну, на якій князь Володимир в 988 році почав хрещення Русі.

Ченці спустошеної київської святині принесли із собою суворий аскетичний дух, уклад і характер затворницького життя. Ця духовна спорідненість у народній свідомості уклалась у легенду про те, що між печерами київських і почаївських подвижників э прямий підземний хід: якщо пустити зайця в печерах Почаєва - то він вискочить аж у Києві. Власне тоді, у 1240 році, відбулося чудо появи Божої Матері у вогняному стовпі. Одного разу, вий­шовши після молитви з печер, почаївські ченці і пастухи сусіднього села побачили Богородицю, що стояла на вершині гори. Цариця Небесна була охоплена полум'ям, на голові її сяяла корона, а у десниці був скіпетр. Лише на мить доторкнувшись до скелі, її стопа закарбувалась у камені, як у м'якому воскові, з якого забило цілюще джерело. Ця подія поклала початок чудесам, зціленням, що не припиняються до нинішнього дня.

Невдовзі монахи збудували на вершині гори невеликий храм в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці, але Стопа і джерело залишалися під відкритим небом ще 400 років. У кінці XVI століття відбулась подія, через яку зросла слава Почаївської гори. У 1597 році власниця Почаєва Ганна Гойська подарувала монахам відому чудесами ікону Богородиці, яку вона одержала в подарунок від грецького митрополита Неофіта, що по дорозі із Москви гостював у її домі.

Близько 30 років ікона простояла у каплиці Гойської, аж поки домашні, а потім і сама господиня, не почали зауважувати дивне сяйво, що виходило з неї. Повіривши в силу ікони, Ганна Гойська переконала сліпого від народження брата Пилипа помолитися до Богородиці перед її образом про дарування зору. Справді, після щирих слів молитви Пилип повністю прозрів. Ганна Гойська, вважаючи, що таку святиню не можна тримати вдома, урочисто передала ікону почаївським ченцям, водночас даруючи монастиреві 200 га орної землі та інші угіддя, з умовою, що монастир завжди залишиться православним. Волинські землі знаходились в той час у складі Польської держави, і після Брестської унії 1596 року православ'я знаходилось під загрозою.

Говорячи про найважливіші моменти історії Почаївського монастиря, неможливо не зупинитись на періоді управління ним преподобним ігуменом Іовом. Народжений у 1551 році поблизу міста Коломиї, Іван Залізо з малих літ виявляв прагнення до подвижниць­кого життя - в 10 років пішов в Угорницький монастир, а у 12 років прийняв постриг з ім'ям Іов. Слава про подвиги й чесноти Іова розповсюдилась по всіх околицях і у 30 років на прохання князя Костянтина Костянтиновича Острозького він став ігуменом монастиря у місті Дубно. Після 20 років ігуменства, значно зміцнивши монастир, відійшов на гору Почаївську, щоб у тиші і самоті зосередитись на молитві. Але відчувши в ньому велику духовну силу, братія поставила Іова ігуменом. Керівництву пре­подобного монастир зобов'язаний високим рівнем духовного життя, впорядкуванням господарства. З його благословіння місцеві землевласники і благо­дійники монастиря Єва і Федір Домашевські побуду­вали над Стопою Богоматері на вершині гори камінний Святотроїцький храм. Стійкий противник унії препо­добний Іов рішуче захищав інтереси монастиря, який завдяки його старанням залишився православним. Преподобний помер 100-літнім старцем, за тиж­день до смерті отримавши об'явлення про точний день своєї кончини. Його тіло, пролежавши в землі близько 8 років, виявилось нетлінним. Після канонізації Іова мощі преподобного спочивають у печерній церкві.

На початку XVIII століття монастир переходить у руки уніатських ченців василіан. На цей період припадає будівництво Успенського Собору (1771—1783 pp.), що став центром сучасного архітектурного комплексу.Храм, у стилі пізнього бароко, збудований на кош­ти Миколи Потоцького. Відчувши чудотворну силу Почаївської ікони Божої Матері, граф перейшов із ла­тинського у грецький обряд і став головним благодійником монастиря. Запрошений ним архітектор Готфрід Гофман вміло використав скелясті тераси гори, на вершині якої стрункими колонами злітає на 56 метрів угору золотоверхий храм. Собор аркадами колон роз­ділений на три частини. Пізніше до головного храму у формі каре добуду­вали двоповерхові корпуси келій і трапезну з церквою. У 1795 році внаслідок поділу Польщі Західна Волинь відійшла до Російської імперії. Після поразки польського повстання 1830-1831 pp. Почаївський монастир повернули православним. У 1833 році він отримав статус лаври (в давнину лаврою, від грецького слова "вулиця", "прохід", називали ряд чернечих келій підпорядкованих одному настоятелю, а пізніше І почали називати найбільш важливі монастирі). 

Спокійне життя монастиря перервала Перша Світова Війна. У 1915 році Почаїв окупували австро-угорські війська. Головні святині вдалося вивезти в Житомир. Під час революції 1917—1920 років місто кілька раз переходило із рук у руки, але монастир пережив усі ці випробовування. Велика загроза нависла над монастирем на початку 60-х років XX століття, коли радянська влада почала вживати заходи, спрямовані на його закриття, але і це лихоліття теж пройшло. Лавра вистояла. Нині тут несуть своє служіння Богу близько 140 ченців. Діє духовна семінарія. Лавра ставропігійна, належить канонічній Українській православній церкві.

 12 травня 2002 року відбулась велика урочиста канонізація преподобного Амфілохія Почаївського. Цей подвижник (1898-1971 pp.), більш відомий як отець Иосиф, славився духовними подвигами і цілительством. Після його кончини натовпи паломників відвідували на монастирському кладовищі могилу, і багато з них отримували тут зцілення. Тисячі людей прибули на святу гору, щоб із гарячою вірою і надією на допомогу поклонитися нетлінним мощам. 

Увійшовши через Святі ворота на територію лаври, прочани направляються до центрального храму Успенського Собору, де знаходяться головні святині обителі. Усередині собор вражає багатством живопису, ліній, граней, ярусів, геометричних форм. Гра ліній, контрасти світла й тіні створюють дивне враження краси і величі. У центральному нефі справа за неве­ликою латунною загорожею знаходиться позолочений ковчег, що прикриває стопу Матері Божої, а над ним — великий бронзовий барельєф, який зображує появу Діви Марії на Почаївській горі. І ковчег, і барельєф - творіння золотих справ майстра С. Ф. Верховцева. Сам відбиток стопи знаходиться на 40 см нижче рівня підлоги. На ковчезі на цьому місці, як знак його присутності, знаходиться шовковий плат із зображенням Стопи. Кожного дня богомольці отримують тут святу воду із рук ієромонаха, який несе послушания. Середня частина храму відділена від вівтаря величним іконостасом, виготовленим у XIX столітті за ескізом архітектора Г. О. Боссе і розмальованим художниками Лавровим, І. М. Горбуновим та Є. Я. Ва­сильєвим. Над царськими воротами іконостасу у по­золоченому кіоті знаходиться подарована Ганною Гойською Почаївська ікона Божої Матері. Стеля і скле­піння собору розписані зображеннями на євангельські сюжети. Розпис колон і стін оповідає про історію Свято-Успенської Почаївської Лаври. Велике панно на стіні лівого нефа зображає чудесний порятунок Божою Матір'ю Почаївського монастиря у 1675 році від турків. 

Під головним собором-знаходиться Печерна Церква преподобного Іова. Шлях до неї лежить по довгому коридору, розписаному зображеннями руських святих від X до XX століття Печерна церква має витягнуту форму. Три її стіни - це натуральна скеля. Світло сюди проникає через великі напівовальні вікна в південній стіні. Стелю і стіни прикрашають надзвичайно яскраво і виразно написані сцени останніх днів земного життя Спасителя (художник Корецький). Вхід у печеру, де в срібній раці спочивають мощі преподобного Іова, знаходиться всередині храму. Над ракою привезений із Італії балдахін із каррарського мармуру - творіння Леопольдо Менціоне. Білизна його контрастує із сірим каменем печери. Напівтемрява, що панує в печері, оживляється лише мерехтінням різнокольорових лампад. Невеликий отвір у скелі — хід у ще одну печеру, в якій любив молитися святий Іов. Тут же, у печерному храмі, в спеціально висіченій ніші спочивають мощі нового почаївського святого преподобного Амфілохія. 

Погляд прочанина зупиняється на прекрасних пропорціях класицистичної дзвіниці, що злітає вверх на 65 м. Ця флейта із каменю, звідки чути мелодійний передзвін, вражає грандіозністю та легкістю форм. На третьому ярусі знаходиться дванадцять дзвонів. Най­більший із них важить 11,25 тон. Дзвіниця побудована в 1861-1971 роках за проектом архітектора Раструханова. За народним повір'ям доторкнувшись до дзвону можна отримати від нього цілющу силу. У певні години дня з верхнього ярусу цієї величавої споруди звучать куранти. 

Розташований поряд із дзвіницею Троїцький собор споруджено в 1911 році за проектом академіка О. В. Щусева. В основу покладені принципи давньоруської архітектури, інтерпретовані в епоху модерну: побілений куб увінчаний шоломоподібним куполом. Над входами - мозаїка за ескізами М. Реріха. Важкі монолітні стіни, високі вузькі вікна створюють у 

храмі атмосферу напів­темряви і таємничості, що підсилюється строгим візан­тійським розписом. Під куполом - велике панікадило - подарунок царя Миколи II. По обидві сторони від іконостасу знахо­дяться ікони, намальовані ще за життя преподобного Іова. 

З верхньої тераси лаври відкривається прекрасний вид на розташоване біля підніжжя гори містечко Почаїв, яке в 2000 році відсвяткувало своє 550-річчя. Близкість святого місця, чудова природа не раз надихали письмен­ників і художників, сприяли розвиткові талантів. Із Почаєвом пов'язано чимало славних імен та подій. Тут у різні часи побували: Феофан Прокопович, Василь Григорович-Барський, Григорій Сковорода. Подорожуючи по Волині 1845 року, Почаїв відвідав відомий український історик і письменник Микола Костомаров. А через тридцять років тут побував видат­ний громадський діяч, учений Михайло Драгоманов.  В 1846 році за дорученням Археографічної комісії Почаїв відвідав Т. Г. Шевченко, який зробив чотири акварелі видів лаври та два ескізи, також записав від місцевих селян пісні. На основі зібраних матеріалів про гайдамацьке повстання ним було написано повість "Варнак". У місті народились і працювали талановиті україн­ські художники: Іван Хворостецький, Олександр Якимчук, Олекса Шатківський.



Наша адреса:

Україна,
Тернопільська область,
м. Почаїв, вул. Паркова 14.

Тел.: +38 (097) 2-777-222,
Тел.: +38 (066) 55-93-444,
Тел.: +38 (093) 696-12-68.

@@@
Форма входу


Погода в Почаєві

Друзі сайту

Статистика
Яндекс.Метрика

Онлайн загалом: 1
Гостів: 1
Користувачів: 0

Villa in Pochayiv


Copyright MyCorp © 2024 Хостинг від uCoz Вітаю Вас Гость |               
Головна | Почаїв - історія, паломницькі місця | Реєстрація | Вхід